Олександр, 46 - 6 февраля 2011 08:09

[COLOR=red][SIZE=+1]Любов... [/SIZE][/COLOR]
Це ідеальне почуття, це першопочуття…
Це – смисл життя, ціль життя, першопричина, це те, що ми щодня шукаємо в книгах, в очах, думках, у словах, у вчинках, натяках, жестах, поглядах, рухах...
Заради чого живем, дихаєм, розвиваємось, спілкуємось, посміхаємось, віримо, прощаємо, надіємось, помиляємось, втрачаємо, ризикуємо, боримось, далі живемо і продовжуєм надіятись, те заради чого щоранку встає Сонце...
Для того, щоб зрозуміти її суть треба бути до цього готовим, її потрібно заслужити. Це не випадковий подарунок долі. Це не виграш в лотерею, не везіння, не збіг, не чудо!
Це винагорода – за чистоту душі, за благородні думки, прагнення, за відкритість душі і незламну віру в Неї, за прекрасні чисті мрії, за потяг до світлого, це винагорода за ризик зазнати болю, ще раз втратити, ще раз обманутися, розчаруватися...
Вона не буває справжня чи несправжня, палка чи стримана, сильна чи згасаюча, біла або яскрава, щира чи корислива, по розрахунку чи без нього, її не можна придумати, створити, нагадати, накликати.
Вона є або її немає.
Вона – це стержень, навколо якого гармонійно впорядковуються і набувають змісту усі вчинки, думки, слова, мрії, бажання, сни, прагнення.
Вона- це істинна радість, проста радість, яка не потребує нічого бо вона це все. Вона витісняє безліч непотрібного, руйнує хаос, допомагає побачити справжню суть життя, зробити правильний вибір на шляху оманливих спокус, гірких, беззмістовних, руйнівних розвах.
Це – каталізатор, підсилювач реакції, допінг, джерело енергії, натхнення.
Вона довершує, показує потенційні можливості, розкриває незвідане.
Дивує, підносить, робить нас земними богами, невразливими, впевненими, сильними, добрими. Це ліки від всіх хвороб, душевних та фізичних.
Мистецтво полягає в тому, щоб мати сміливість відчути коли вона прийшла і не розчарувати її. Вона гідна полонити, але і гідна підносити в небо, коли на землі їй стане тісно від зайвих слів, назв, стереотипів, обставин, вона занадто слабка і сильна водночас, щоб жити поряд з страхом людей, страхом, який хоче прив’язати, втримати, використати, випити до останньої краплини, надіючись, що залишок буде солодкий, але на дні лише Її святі сльози........
Сльози... як останні краплі надії, останні спроби врятувати двох обраних.......
Бо Вона самодостатня.
Це ідеальне почуття, це першопочуття…...

• 
• 
•