Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google

Apostol, 54 - 6 августа 2009 20:49

Все
Одного дня, в якійсь далекій країні, сидячи в покинутій таверні за столом у розпаленого вогнища, сперечалися дві людини, два мандрівники. Причина їх суперечки була вічною, як саме життя. . Вони сперечалися про любов, причому один з жаром стверджував, що любові не буває на світі, інший же з не меншим запалом говорив про її існування.«Як ти можеш заперечувати її існування, якщо в її честь і ради неї здійснена безліч подвигів і безумних вчинків?» - запитував один. «А як я можу вірити в її існування, якщо про неї говорять лише безумні люди, адже всі закохані трішки божевільні?» - відповідав другий. І він продовжив: «я не можу відчути її, узявши в руки, я не відчуваю її запаху, а очі бачать деколи і міражі».

- Але те ж саме ти міг би сказати про веселку - у неї немає запаху і її не можливо взяти в руки, проте всі її бачать і визнають її існування і милуються нею. - Так, але я хоч би знаю, що вона складається з 7 кольорів, а з чого складається любов? Ти можеш мені назвати? Але якщо ти назвеш мені складові, то я можу відповісти, що ви вважаєте любов'ю всього лише коктейль із загальновідомих почуттів, відчуттів і якостей.

-О, Господи, який ти прагматик і скептик!!! - О, Господи, який ти легковажний! І ніхто з них непомітив того, як за їх столом з'явився третій. «Можливо, я зможу допомогти вам розібратися в цьому питанні» - сказав Бог. «Я не упевнений» - відповів скептик. «А то хіба може бути таке, що Вам не під силу?» - запитав менестрель. «Це залежить від того, в що і як сильно ти віриш» - з мудрою посмішкою відповів Бог, а потім витягнув ліву руку, в долоні якої з'явилося щось сяюче і таке, що переливається всіма кольорами світу. «Це любов» - коротко сказав Бог. І йому повірили всі. «Так з чого ж вона складається?» - запитав Бог менестреля і той почав перераховувати: «Ніжність, віра, самопожертвування, переживання, мрійливість.». І з кожною назвою Бог виймав з полум'я маленькі різноколірні вогники і розкладав їх на столі. Скептик не витримав: «Секс, пристрасть.» - і на столі з'явилися ще два вогники полум'я.

І ось вже весь стіл був у вогнях, і в долоні не залишилося жодного світла, лише чи то якийсь серпанок, як від вугілля у вогнищі, чи то якесь мерехтіння, як в дуже далекої зірки, чи то просто відсвіти від танцюючих вогників на столі. «Отже, ви всі назвали?» - запитав Бог. І після довгої паузи почув два голоси, що прозвучали в унісон: «ТАК».

«І в долоні, здається, нічого не залишилося?» І у відповідь знову прозвучало: «ТАК». Господь зробив рух, як би отряхнув долоні одна об іншу, і став збирати вогники знову в долоньку, які поміщаються дивом в руці, вогники не злилися в одне дивне первинне СВІТЛО. Мабуть, чогось не вистачало. «Господи, а що було те, що ми не відмітили, і ти струсив з долоні?» - змолилися обидва мандрівники. Господь покірливо і мудро посміхнувся: «Не знаю, але люди шукають це завжди і скрізь із створення світу».

Сказавши це, Бог зник, а скептик з менестрелем кинулися шукати втрачене, як і всі люди до і після їх.
Добавить комментарий Комментарии: 255
mila
mila , 62 года30 июня 2010 17:39
Ницше ненавидел надежду. Он называл ее самым большим злом. На дне ящика, в котором Зевс закрыл все человеческие несчастья и который открыла любопытная Пандора, осталась одна лишь надежда; все остальные беды вырвались наружу. Выходит, что в греческой мифологии к надежде отношение было неоднозначным: она поддерживает, но она же является и одним из человеческих зол, скрытых зол, не проявляемых с первого взгляда. Кажется, я так же начинаю относиться к надежде, потому что она нередко парализует и не дает рассчитывать на собственные силы, и ты просто тупо сидишь и ждешь благоприятного ветра перемен. А он всё не дует! Потому что плохо плыть под парусами надежды!
Все-таки древние греки были умничками! Как мудро и поэтично придумали, что Гармония была дочерью богини любви и красоты Афродиты и бога войны Ареса. В жизни ж так и получается: чаще всего гармоничные отношения складываются, вырастая из чередования единства и противостояния, то есть любви и ненависти.
mila
mila , 62 года29 июня 2010 20:31
[FONT=Impact][COLOR=violet][SIZE=+1]Десь проходила ніжність між нами,
І спинилась, і кликала нас.
І не вміла стати словами,
Бо не знала для себе назв.
Звалась дружбою, звалась приязню,
Вміла ждати і чатувать,
Ми тримали її як на прив'язі,
Щоб не сміла нас чарувать.
І вона ставала незграбною,
Наче той циганський ведмідь,
І боялась на людях раптом
Ланцюгом своїм прогриміть.
Чи були ми занадто гордими,
Що й слова були крижані..
Так лишилась вона кроссвордом:
Може, ніжність, а може, ні.
(с) Ліна Костенко[/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года29 июня 2010 00:09
[FONT=Arial][COLOR=darkblue][SIZE=+1]Дождь похож на тебя,
Он такой же холодный…
Одинокий романтик,
Непокорный, свободный.
Откровений поток,
Паутина секретов…
А душа на замок…
Счастье ищет по свету.
Дождь - он тоже ничей.
И чуть-чуть сумасшедший.
Я люблю этот дождь!
Он, то дерзкий, то нежный.
То немного шальной,
То до шепота тихий…
То безумно родной,
То далёкий до крика.
Дождь похож на тебя,
Он такой же ранимый.
То усталый порой,
А порой очень сильный…
За окном тишина.
Лишь ритмично по крыше,
Плачет осени дождь…
Что-то шепчет… Ты слышишь?..
Дождь похож на тебя.
Только ты мне нужнее.
Я люблю этот дождь…
А тобою болею… :airkiss: :heart: :angel: :angel: :angel: [/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года27 июня 2010 14:46
[FONT=Geneva][COLOR=violet][SIZE=+1]
Ти квітка не цієї широти,
Ти течія не цього океану,
Ти сміх, ти сум, і ти - це просто ти.
Лиш в мріях віднайдеш ідилію бажану.
Ти плід фантазії із дерева страждань,
Хвилина радості в момент, як серце плаче
Ти всіх найпотаємніших бажань,
Які коли хто-небуть в світі бачив.
Ти сонце, що світитиме комусь вночі,
Ти сльози, що летять із неба влітку.
Ти мрія, що живе у когось тихо в голові,
Ти вільний птах, тебе не посадити в клітку.
Тому, що квітка не цієї широти,
Тому, що течія не цього океану.
Для когось ти навіки просто ти.
Для когось втілюєш любов жадану... :angel: :angel: :angel: [/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года26 июня 2010 01:32
[FONT=Courier][COLOR=violet][SIZE=+1]Ты подарил мне жизни чудные мгновенья
ты разбудил во мне желанье жить
И пусть, я ошибаюсь, от забвенья,
Мне хочется тебя увидеть снова, и забыть
Ты не создан из снов и грёз,
Ты такой же как все, прости,
Ты позволь ароматом роз
Просто мимо тебя пройти.

Прикоснуться к душе душой,
И к небритой щеке лишь взглядом,
Ты позволь только образ твой, приласкать…
И не быть с тобой рядом.

Просто быть собой иногда,
Просыпаться лишь в мыслях с тобою,
Ты позволь мне, и я тогда!!!!
Стану ночью, звездой, судьбою.

Буду думы твои сторожить,
Буду ангелом в снах тревожных,
Просто лучиком света жить,
Помогать в сплетениях сложных.

Ты позволь мне смотреть в то же небо,
Просто быть … и летом и в стужу…
Только знай я всегда буду рядом
Но присутствия не обнаружу.

Я ничем не обижу тебя,
Поцелую – ты не заметишь,
И я знаю, что ты меня…..
Никогда и нигде не встретишь[/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года25 июня 2010 00:56
[COLOR=violet][FONT=Geneva][SIZE=+1] :inlove: :angel: :rose: :) Для самого загадочного из мужчин,
Для самого неповторимого на свете,
Мой взгляд,
…летящий из глубин,
Улыбка солнечного лета..
Все для тебя загадочный герой,
Поля цветов,…
…таинственность закатов,
Моя игривость и безмолвие мое,
Мелодии ласкающей - соната…
Волн штиль
…и приближение грозы,
Раскаты грома и цветенье яблонь,
Полет зеленоглазой стрекозы,
Леса тобой любимых ягод …

Я чувствую сейчас, как ты,
Вдыхаешь учащенно воздух…
Неповторимый мой,
…из всех земных мужчин,
Загадочный мой странник…
Дыши со мной до дрожи..[/SIZE][/FONT][/COLOR]
mila
mila , 62 года24 июня 2010 13:57
[SIZE=+1][COLOR=violet][FONT=Courier]Не знаю, в чем лежит причина,
Не знаю, в чем моя вина?!
Молчит любимый мой мужчина,
А я сижу и пью одна.
Я эта еще - плакса-осень
Молитвы пишет на стекле...
Мы, осень, милости не просим!
Мы...больше все сидим в тепле...
Об стенку бьемся головою...
А может, осень, я болею?
Умру с последнею листвою,
Займу последнюю аллею?
Влюбиться так!.. А он мне снится...
И я люблю его... Как глупо!
Не написать, не дозвониться!
Эх, где ж метла моя и ступа!?
Налить, Дождливая, немного?
Все не одна! Не так обидно!
Опять внутри растет тревога!
Слеза, зараза! Не солидно!
Когда конец, подружка-осень?
С прононсом… Холод-то собачий
Мы, осень, милости не просим!
Не порознь только бы… Удачи!
Рубрика: цитаты взято от Свет@Лана[/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года24 июня 2010 01:27
[FONT=Impact][COLOR=violet][SIZE=+1]Я имя как молитву повторяю,
Душа порхает бабочкой в цветах-
И жизнь моя немножечко шальная,
Ты ангел в непокрытых небесах.
Хмельными ароматами сирени
Заполнен теплый воздух над землёй-
И музыка ночных прикосновений
Накатывает сладкою волной.
Разбросаны по небу самоцветы,
Гирлянды васильковых фонарей-
Ты музыка пьянящего рассвета
Над миром повседневности моей.
Я на качелях счастия взлетаю,
Мартини восхищенья снова пью-
Над всей землей один лишь ты святой
И я тебя по прежнему люблю.[/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года22 июня 2010 00:59
[FONT=Arial][COLOR=violet][SIZE=+1]... І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...
(с) Л. Костенко :angel: :angel: :angel: :angel: :angel: :angel: :airkiss: :inlove: [/SIZE][/COLOR][/FONT]
mila
mila , 62 года20 июня 2010 20:44
И на плахе от любви не отрекусь,
Пусть осудят те, кто сами не судимы,
Я шагнуть в огонь любви не побоюсь,
Стану пеплом или женщиной любимой...

И ,взойдя на кровью залитый помост,
Не предам и перед гибелью не струшу,
Выше разума любовь и выше звезд,
Лишь она своим теплом залечит душу...

Одиночество отступит, будто зло,
Разлетится, как испуганная стая,
Говорят, любовь, как хрупкое стекло,
Настоящая она всегда святая.

Разожжём костёр и в яростный огонь
Я шагну, не ощутив земного страха,
Если крепко ты сожмёшь мою ладонь,
От любви не отрекусь я и на плахе.
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.